Наталя Іллівна згадує страшне видовище: через її місто йшли натовпи біженців з обстрілюваного міста, діти лякалися вибухів і гинули люди на вулицях.

У 2014 році 5 липня у моєї доньки було весілля. У цей час Бахмут, тоді він був Артемівським, почали бомбити. Поряд із нами прокуратура, і почали там бомбити. Було дуже страшно, я ніколи не думала, що таке можливо, тільки у фільмах бачила.

Коли йшли люди з Дебальцевого, було дуже страшно. Діток везли на візках та візках. Їм дали зелений коридор, і вони йшли, на велосипедах, на візках дітей тягли. Люди три дні сиділи на вулиці, пити хотіли, бо спека була. Це треба було бачити!

Я бачила, як люди вмирали, як розривало їх вибухами. У мене є знайома сім'я, там чоловіка уламком розрізало навпіл...

Я втратила роботу, а була у передпенсійному віці. Працювала, вибачте за вираз, за шматок хліба. На городі допомогали, з друзями.

Людина до всього звикає і вже не звертає уваги. Коли сестра приїзжає відвідати мене, вона від кожного шурхіту сахається. Я кажу їй: «Не бійся». У мене навіть онучка, яка в Миронівці жила, від обстрілів почала заїкатися. Я питаю у неї: «Страшно?» А вона каже: «Бабуся, не переживай, сьогодні стріляли, а ми навіть в підвал не спускались».