Чайкін Ілля, учень 11 класу Кременчуцької ЗОШ №32 ІІ-ІІІ ступенів

Вчитель, що надихнув на написання есе - Скоробагатько Клавдія Володимирівна

Війна. Моя історія

Війна — це завжди погано, але від неї ніхто не застрахований. На жаль, вона дійшла й до наших домівок. Вранці 24 лютого держава-агресор напала на Україну. Я прокинувся вранці від того, що моя молодша сестра мене розбудила зі словами "почалась війна!" В той момент мене переповнювали емоції від того, що я не розумів, хто та навіщо захотів спробувати захопити нашу квітучу державу.

Я одразу почав обдзвонювати своїх рідних та друзів, щоб зрозуміти що коїться. В той час, коли я вийшов на вулицю, було дуже гарно чути вибухи ракет.

Мені ставало дедалі страшніше від цього. Цей день був для мене одним з найгірших в моєму житті. Я не розумів, що коїться. Моя родина теж була схвильована від цієї новини. Мама почала збирати тривожну валізу на випадок, якщо в нашому місті теж почнуться бої, але на велике щастя вона не знадобилась. Цю дату українці запам'ятають на все своє подальше життя.

Для моїх рідних цей день визначив тільки одне, що через окупантів ми повинні знаходити собі якесь місце, куди вони мало ймовірно зможуть дістати своїми клятими ракетами.

Моє життя дуже змінилось після початку війни у плані того, що почав прислухатись до різних звуків та у деяких моментах навіть боятися їх.

Коли знаходжусь десь далеко від дому, я починаю хвилюватись про своїх рідних. Та найголовнішою зміною є, звісно, великий ріст цін як на харчові продукти, так і на одяг та ліки.

Для моєї родини змінилось у тому, що відтепер в рідних стало менше можливостей бачитись зі своїми друзями та близькими людьми, яких вони так сильно цінують. Багато хто був змушений переїжджати в іншу область та навіть країни заради того,  щоб врятувати своє життя. Мої рідні вже звикли до вибухів та повітряних тривог, але їхнє життя змінилося назавжди. Ймовірно більше ніколи воно не буде таким яким було раніше.