Я була звичайною донецькою старшокласницею. Навчалася, мріяла про те, щоб отримати гарну освіту й добитися успіху в житті. Мій батько працював на шахті ім. Засядька, і це дозволяло йому забезпечити сім’ю. Але конфлікт на Донбасі все змінив. Я втратила батька.

Він поїхав на роботу, ми з мамою чекали його вдома. Усе, як завжди. Так нам здавалося до наступного дня, коли з шахти зателефонували й повідомили, що папа загинув. Він знаходився на поверхні, біля входу в адміністративну будівлю, коли поруч упав снаряд...

Спочатку війна мені й мамі здавалася чимось далеким. Але коли вона забрала життя рідної людини, нам довелося зіткнутися зі страшними реаліями збройного конфлікту.

Мені було лише 15 років, я не могла спокійно перенести смерть батька. Та я б і зараз не змогла. Я довго плакала ночами. Мама намагалася завжди бути сильною та заспокоювала мене, хоча я розумію, що їй було не легше.

Сім’я залишилася без голови й годувальника. Почалися фінансові проблеми. Мама була в розпачі, але намагалася триматися, бо тільки вона могла підтримати себе і мене. Ми отримали гуманітарну допомогу та грошові допомоги. Я закінчила школу. Зараз навчаюся на юридичному факультеті.