У мене є донька й онучка. У перший день війни у внучки був день народження. Ми виїхали до доньки у квартиру. Будинок її розбомбили. Ми сиділи в підвалі всі разом: нас було 15 чоловік. Було темно, на дошках спали. Підвал був під будинком дочки. Не було ні ліків, ні ковдр. У нашому будинку стояв штаб росіян, потім там були чеченці, і вони нам давали якусь їжу, макарони. 

Нас вивіз зять. Дуже складно було виїжджати. Їхали об’їзними дорогами, пішки йшли. Я була після інсульту, а коли був вибух у будинку доньки, ми сиділи всі в коридорі, і щось упало на мене. Я ходжу, але мені складно.

Коти всі загинули під час бомбардування, а собаку ми вивезли з собою. 

Ми спочатку виїхали в Запоріжжя. Коли туди прибули, почали обстрілювати й там. Зараз ми в Карпатах, у селі, де немає війни. Хочеться, щоб війна закінчилася якомога швидше.