Святкевич Діана, 10 клас
Баговицький ліцей (зі структурними підрозділами гімназія та початкова школа)
Вчитель, що надихнув на написання есе: Попова Валентина Леонідівна

Війна. Моя історія

Війна… Це слово раніше я чула лише з розповідей, кінофільмів та книг. Аж раптом звучать сирени і сповіщають, що вороги напали на нашу рідну Україну. Кожен українець, від малого до дорослого, зрозумів, що потрібно ставати на боротьбу за рідний край. Україна стала полем боротьби між силами свободи та агресією. Ворожі сили навмисно порушили її суверенітет та територіальну цілісність.

Ось уже майже два роки наші воїни героїчно обстоюють рідний край. Війна принесла українцям багато втрат та горя. Страждають не тільки дорослі, але й ми, діти. Люди покинули рідні домівки. Діти змушені навчатися у інших навчальних закладах. Замість яскравих безтурботних розваг, доводиться бачити навколо руїни, що розповзаються по всій країні, гинуть не тільки дорослі, але й діти. Ми втрачаємо друзів, у домівки яких війна увірвалася саме в найкращі роки їхнього життя.

У нашому ліцеї також є діти, батьки яких залишили все: будинок, домашніх улюбленців. Моя однокласниця Софія розповіла, як вона разом із батьками покинула рідне місто Харків. Зі слів Софії , я зрозуміла, що це був важкий та дуже небезпечний шлях. Плакали малі діти, страждали дорослі. Всі надіялися, що це ненадовго, що все скоро закінчиться. Але щодня ще більша загроза нависала над ними. Навкруги розбита ворожа техніка. Було дуже страшно. Але вони вибралися із того пекла. Софія з мамою і двома меншими братиками приїхала до дідуся і бабусі.

На жаль, моя подружка зараз не навчається у нашому ліцеї. Її батько військовий, і вона переїхала до іншого міста. Ми часто телефонуємо одна одній. Та я радію , що вона разом із своїми рідними, і все у неї добре.

Війна торкнулася і моєї сім’ї. Мій батько теж захищає рідну Україну. Я дуже за нього хвилююся та відчуваю справжню гордість за свого батька та всіх українців, які стали на боротьбу проти ворога. Щиро вдячна їм за те, що можемо спокійно спати, за те, що діти можуть ходити до школи та спілкуватися з друзями.

У нашому селі спокійно. Лише час від часу лунає тривога. Я навчаюся у красивій школі. В мене багато друзів. Але як би я хотіла, щоб закінчилася війна, і всі повернулися до рідних домівок. На жаль, поки що це неможливо. Але я вірю, що війна незабаром закінчиться. Адже Україна – непереможна! Жодному ворогу не вдалося подолати українців. Перемога вже близько, всі вороги будуть знищені, повернуться додому наші рідні . В Україні буде мир!

Ми – патріоти своєї держави. тому повинні захищати свою Батьківщину, відстоювати свої інтереси та інтереси звичайних людей – українців, допомагати всім, кому можемо. Ми вдячні солдатам. Вони перебувають в окопах під вибухами та кулями. Не завжди мають доступ до світла чи води, гарячої їжі чи теплого напою. Завдяки їхній мужності та героїзму ми маємо все, тому і повинні допомагати їм. Адже нашою маленькою, але дуже важливою допомогою, ми даємо змогу наблизитись до перемоги.

Незважаючи на великі втрати та складність ситуації, український народ продовжує боротися , відстоюючи свої цінності та ідеали. Кожен український воїн – це приклад мужності та сили духу. Вони не зрадять своєму народові та й не піддадуться жорстокості ворога. Незважаючи на величезні труднощі, вони продемонстрували нам свою рішучість, хоробрість та силу.

Війна триває уже майже два роки. Ці два роки нам приходиться терпіти країну агресор. Ця війна забирає не тільки наші території , а і людей, наших родичів, друзів, батьків. Я дуже поважаю наших військових, адже їх робота не є з легких, вони захищають нас і нашу країну. Військова людина дуже смілива, адже опиняється в стресових та емоційних ситуаціях. Їм. як і нам, важко та боляче дивитись на цей жах, горе та страждання. Адже навіть незламній духом людині буде важко дивитись на зруйновані будівлі та смерть.

Проте український народ не зламався перед випробуваннями, вийшов на свій шлях – шлях боротьби за свою Батьківщину. Воїни, сповнені патріотизму, стали оберегами справедливості та незалежності. На полі бою українські солдати борються з надзвичайною мужністю, захищаючи свої домівки, сім’ї, родини. Вони стоять на передовій та готові вистояти будь-яку небезпеку та будь-які випробування. В їхніх серцях палає полум’я незламності.

Військові не тільки захищають свою державу, вони будують нову Україну на руїнах війни. Вони виявляють героїзм та самопожертву, захищаючи мирний народ.

Ця війна – випробування для українського народу та нашої національної єдності. Кожен повинен підтримати воїнів, щоб вони перемогли, і, нарешті, уже був кінець війні. Українці заслуговують на мирне життя та належне майбутнє…