Я перебувала в селищі, нікуди не виїжджала. Було дуже страшно, тому що був сильний обстріл. Я була на присадибній ділянці біля будинку. Навіть упала на землю, настільки було страшно. У мене на очах розірвалося чотири снаряди, а далі було більше, звичайно. Мій будинок не постраждав, але дуже постраждав будинок дітей.

У нас двоповерховий багатоквартирний будинок, під час воєнних дій усі сиділи в підвалі. Деякі сім’ї взагалі по місяцю там знаходилися. Слава Богу, електроенергія була, іноді тимчасово не було газу. Ми приносили електричні печі, чайники, і таким чином по черзі готували їжу.

Сім’ї з маленькими дітьми в підвалі сиділи постійно, виходили тільки подихати свіжим повітрям. Тому що там було тільки одне вікно, а людей було багато, було важко. Під час військових дій у нас більш-менш був доступ до води, продукти в магазини завозилися.

Але війна дуже позначилася на нашому здоров’ї. На нервовому ґрунті в мене почалися великі проблеми зі щитовидною залозою, загальне психічне захворювання. Це дуже-дуже важко, але лікарні немає. Щороку я проходила курс лікування в Семенівці, а зараз саме ця лікарня розгромлена. Там взагалі все розгромлено, тому я не маю можливості пройти курс лікування, приймаю тільки те, що медикаментозно призначає лікар-психіатр.

Фінансовий бік теж дуже постраждав, усе подорожчало. Раніше в мене була ділянка, а зараз до неї немає доступу, тільки поруч є пів сотки городу. Зараз там саме лінія розмежування, туди взагалі не можна ходити.

Позавчора о пів на четверту ранку тут так стріляли, що земля тремтіла. Ні про яку безпеку й мови немає. Тут кожна хвилина немов на пороховій бочці. Ніякої безпеки немає та гарантій немає.

Мрію про мир, щоб жили всі в злагоді. У мене одна донька живе тут, інша на тому боці. Там у мене і онук, уже правнучка народилася. А я не маю можливості зустрітися з рідними...

Через війну життя змінилося в тому плані, що воно нічого зараз не коштує. Скільки людей, стільки мирних жителів забрала війна, скільки померло від інфарктів, від інсультів. Хоча, звичайно, чіпляєшся за нього. А куди дінешся?

Ми отримували гуманітарну допомогу від Фонду Ріната Ахметова, потім від Червоного Хреста і польську. Звичайно, це зіграло велику роль для нас, тому що в мене багато йде на ліки. Без цієї допомоги я можу собі дозволити тільки літр молока на тиждень, сир раз на місяць, за сметану й рибу і говорити немає чого. Улітку, коли була недорога риба, яку наші рибалки ловлять, і вона коштує 20 гривень за кілограм, я можу собі взяти дві рибки.