Той день, 6 березня, Валентина Маруженко запам’ятала на все життя. Рідне селище Микуличі - під обстрілом, щось важке прилетіло прямо в будинок Валентини Севастянівни. На її очах затишна оселя перетвориться на суцільне згарище. А ще за кілька хвилин – новий обстріл. Цього разу жінка ледь не втратила сина…
"Крики: «Давайте простині, давайте бинти!»… А то мій син лежав…"
Переглядів 616