Я нікуди з Вільхового не виїжджала під час війни. Раніше я жила в Молодогвардійську, працювала в садку, на залізниці, ремонту вагонів працювала, а потім переїхала сюди. Тут теж працювала у садку, у Луганську – на заводі. Потім пішла на пенсію.

Я жила ніби добре, а потім війна почалася. Але моменту початку не пам'ятаю, я зараз багато чого забуваю. Нікуди не виїжджала, весь час тут.

Ми ховалися із сусідами по льохах. Ну що ж ти робитимеш? У нас летіли снаряди, а потім пішло далі. Дім, слава Богу, не постраждав. Зараз до мене ходить соцпрацівниця, допомагає, воду носить. Допомогу від Фонду Ахметова отримувала, вона дуже допомагала.

Син у мене живе на Лісовій, він хворіє, інсульт. Я поки що сама живу.

Дай Боже, щоб не було обстрілів. І щоб додали пенсію, бо все дорого й не вистачає. І аптека дуже дорога, та все дороге.