Я живу в місті Барвінкове Харківської області. У мене є чоловік і четверо дітей. Мама й брат живуть в Донецькій області, а сім’я чоловіка – поряд.

У перший день війни літак скинув бомбу на завод, а на початку березня – на кладовище, неподалік від якого ми живемо.

Від вибухової хвилі у нашому будинку вилетіли вікна. Злякалися і ми з чоловіком, і діти. В цей час якраз снідали. Уламки потрапили в їжу.

Після того випадку ми ховалися в підвалі, а потім виїхали. З нами виїжджала сім’я чоловіка. Деякий час жили в Ромнах, а потім повернулися додому.

У Ромнах жили всі разом в одному будинку. Чоловікова мама дуже допомагала: підтримувала і мене, і дітей.

У Барвінковому стало спокійніше, ніж було раніше, але інколи ще бувають прильоти. Хочеться, щоб війна скоріше закінчилася і щоб в Україні все було добре.