Гуляйполе постійно обстрілюють. Олена з родиною виїхала, але вона хвилюється про тих, хто залишився під обстрілами

Ми з Гуляйполя. До початку війни жили прекрасно. Переїхали до Запоріжжя після обстрілів 12 березня. Спочатку їхали на тиждень, але до цих пір чекаємо перемоги. Ми приїхали з бабусею - їй 85 років.

Коли почалася війна, ми були в Запоріжжі у дітей і думали, що це неправдива інформація. І понині не віриться, що у нас в країні почалася війна, хоча вже стільки страшного навкруги сталося. Я увесь час переживаю: за солдатів, які гинуть, за їх матерів, за тих, хто страждає від бойових дій.

В Гуляйполі четвертого березня після обстрілів зникли газ і світло - ми не мали змоги готувати їжу. Те, що було зварене, виносили на балкони, щоб не зіпсувалось, а воно льодом вкривалося. Потім полагодили газ і щось можна було варити. З харчами катастрофи не було, тому що перед війною ми всі закупилися.

Воду нам привозили пожежними машинами. Але через те, що не було води в крані, побутові справи робити було складно.

В Запоріжжі з їжею у нас не було проблем – ми вдячні фондам за допомогу.

У Гуляйполі залишилось дуже мало людей, але всі одне одному допомагають. Моя сусідка була на городі і прилетів снаряд, їй поранило ногу. Люди надали допомогу, привезли до лікарні. Гуляйпільці підгодовую тварин, що там лишились. Але людям важно: немає ні світла, ні газу, ні води. Я не знаю, як вони будуть зимувати.

Ми спочатку теж не хотіли їхати. Сподівались, що все налагодиться. Коли почали падати снаряди на сусідні будинки, ми виїхали. Волонтери допомогли, дякую їм. Було тяжко зважитись. До того ж я переживала, як бабуся перенесе дорогу, але все пройшло добре.

Важко сказати, як ми будемо жити далі. Ми просто віримо, що скоро буде наша перемога. Вже по-іншому ми будемо цінувати своє життя.