Мешканку дніпровського будинку, розбитого російською ракетою, вразило, як швидко згуртувались містяни заради допомоги постраждалим

Я в Дніпрі народилась, проживала і зараз знаходжусь у Дніпрі. Ми жили нормальним, звичайним життям і будували плани на майбутнє, сподівались на найкраще. Ми не очікували такого і сподівались, що війна швидко завершиться, але так не сталось. Я мешканка дому, в який потрапила ракета. Війна мене торкнулась таким чином. Зараз дуже важко психологічно, тому що весь час думаю, що буде далі. Живу одним днем.

В перший ранок ми почули вибухи. Моєму чоловіку подзвонили з роботи, тому що він працював в аеропорту. Туди перші прильоти були, і ми вже знали, що війна розпочалась. 

Коли в наш будинок ракета потрапила, ми якраз за покупками виходили. Ми були на вулиці, але вибух почули і поїхали відразу додому. Хлопці мої залишились на вулиці, а я побігла в квартиру документи забрати. 

Назустріч мені йшли сусіди з пораненнями від скла. Мій під’їзд був через один від того, який було зруйновано - десь 50 метрів. 

Я швиденько забігла, дістала документи, і потім нас не пускали в квартири. У нашій квартирі тільки вікна постраждали, а ми всі живі і здорові. Дякуючи нашому керівництву міському, протягом місяця все було відновлено, і газ, і воду. Був внутрішній ремонт, який закінчили тиждень тому.

Керівництво міжнародної фірми, де я працюю, завжди готове допомогти. Мене підтримали фінансово. Я була приємно вражена міським головою, коли стався цей вибух. Міська влада дуже допомагала мешканцям цього будинку, тому що Філатов сам з цього мікрорайону, прожив тут все життя. 

Протягом 20 хвилин усі мешканці нашого району приходили за допомогою. Благодійні організації приїхали, забезпечили всіх людей з бутербродами, чаєм, одягом. 

Люди кинулись розбирати завали. Мої чоловік із сином побігли туди, але їх потім прогнали, тому що приїхали фахівці. Як гуртується наш народ, коли щось трапляється, це вражає. Жаль, що потім починається «срач». 

Я раніше не так реагувала на вибухи, а останній тиждень, коли по Дніпру почали так гатити, то я навіть здригалась від цього. 

В нас була традиція з чоловіком – кожен рік виїжджали за кордон в якусь нову країну. Зараз у мене є можливість виїжджати, але без членів родини - не те. Я по роботі виїжджаю за кордон, але це не відпочинок. Мрію, що ми будемо вільними, все у нас буде гаразд, ми зможемо подорожувати. Головне – щоб ми могли планувати майбутнє.