Я з міста Дружківка Донецької області. Мені 61 рік. У нас тут важко, особливо пенсіонерам, яким треба платити за комуналку. У нас тут іще більш-менш: є газ, світло і вода. А мій син у Куп'янську - там страшне робиться. 

В перший день війни я тільки-но приїхала з Куп'янська, 21-го чи 23-го вдарило, було дуже страшно, всі в паніці. За дітей боялася, за внуків, за старих. У мене ще мама жива, папа в тому році помер, а у лютому 2022-го ще був лежачий. Ми нікуди не виїжджали, тому що я батьків не могла кинути: їм по 88 років.

Нам допомагають, гуманітарку міська адміністрація дає. Раніше і Червоний Хрест давав, зараз чомусь - ні. Звичайно, на дві тисячі пенсії сильно не розженешся. Звісно, підтримка дуже важлива, дякуємо всім.

Шокувало, коли прильотів було багато по місту, навіть по селищу нашому: люди постраждали, два квартали просто змело. 

Ми переживаємо до цих пір. Куди воно прилетить - ніхто не знає, і чим все закінчиться, теж ніхто не знає. Все на нервах, і ми сидимо на пігулках. 

Отримаю ту пенсію і думаю: пігулки купувати, комуналку сплатити чи щось поїсти купити. Ця війна дісталася нам дуже важко. Я працювала, але втратила роботу - все знищили.

Коли це закінчиться - незрозуміло. Хочеться, щоби все відновилося і був мир.