У період інтенсивних обстрілів я жила в Первомайську Луганської області. І в один із днів не змогла дістатися на роботу з тієї причини, що почалися обстріли міста й на вулицю вийти було неможливо.

Усі люди залишили свої обжиті квартири та спустилися в нові місця проживання – підвали.

Обстріли були нескінченно, страх за життя близьких і своє життя оселився поруч і в кожній людині.

Діти. Особливо страшно було за них. Нерозуміння та неможливість пояснити й уберегти їх від страху вибухів, нестачі їжі та води. Я жила з дочкою та маленьким онуком, якому було тоді пів року.

Рішення виїхати було прийнято – і ми почали шукати цю можливість. Несподівано відчинилися двері порятунку. Ми взяли документи й поїхали. Страх за життя доньки й онука рухав нас уперед. Снаряди вибухали. Неможливо описати весь жах, нами пережитий.

Але проблеми подальшого життя не залишали нас. Приїхавши в Гірське, ми шукали житло, з грошима були труднощі.

У найтяжчу хвилину нам допоміг Штаб Ріната Ахметова – людям, які допомагають, ми дуже вдячні. Світлі думки про те, що одного разу життя стабілізується й мир прийде, дає нам побачити небо над головою. Ми сподіваємося, що одного разу повернемося додому й усе, нами пережите, буде просто спогадами.