Четвертого березня у мого сина був день народження. Я почув та побачив російські війська на вулиці, схопив дитину й побіг у погріб. Обстріли були дуже сильними, гатили зі всіх видів артилерії.

Воду по місту розвозили рятувальники. Також не було світла та газу. Виживати було дуже складно. Харчувались із запасів продуктів, з якими допомагали рідні.

Виїжджати з міста було страшно через постійні обстріли. Зараз я періодично їжджу додому, хата розбита, але стіни цілі. Боляче бачити людей, які залишились. Їм доводиться жити у підвалах розтрощених будинків.

Сподіваюсь, що війна скоро закінчиться, і я повернусь у Гуляйполе.