Анна виїжджала з окупованого Маріуполя із двома дітьми. Каже, дуже ризикувала, бо офіційно зелених коридорів не було.

Ганна жила на Східному, 24 лютого побачила техніку та військових, тоді й зрозуміла, що почалася війна. На телефон прийшло СМС "Дітей у садок не вести". Вирішили виїхати у приватний сектор до мами, там мешкали тиждень. Бензину не було, банкомати не працювали. Коли до сусіднього будинку потрапив снаряд, виїхали до центру. Потім пропало світло та газ, готували на багаттях. Дров не було, готувати було тяжко, особливо з маленькою дитиною на руках.

Виїхали до свекра у приватний сектор, там були 2 тижні, намагалися знайти зв'язок та дізнатися про "зелений коридор". Вночі Ганна обіймала дитину і думала, аби не остання ніч була. Стало дуже страшно, коли почав літати літак та скидати бомби. Сил терпіти більше було, тоді зібрали колону та поїхали. Біля драмтеатру потрапили під обстріл. До Запоріжжя проїхали 25 блок-постів, де сина принижували.

Найважчий момент, щоб діти з голоду не померли. Плюс не розуміла, що із близькими. У місті люди гинули цілими сім'ями.