Це був звичайний день, і ми планували 24 лютого поїхати до Карпат. О 4-й ранку потелефонував тато, але я не озвалася і продовжила спати. Прокинувшись на навчання, я зайшла до онлайн-групи свого класу й там прочитала про початок війни.

Я спершу не повірила і пішла до мами уточнити. Мама щось вирішувала по телефону, а тоді сказала, що війна почалася. Але мама виглядала спокійною і я не знала, як на це реагувати. Виявляється, моя мама була дуже схвильована, але намагалась не показувати цього, бо хотіла буди опорою для мене і моєї сестри.

Моя бабуся одразу переїхала до нас, бо дуже боялася залишатися на самоті зі своїми думками. Для нашої сімʼї це був дуже великий удар, думаю, так само, як і для інших українських сімей.

Наше життя повністю змінилося. Ми вирушили до Польщі й жили там два тижні у будинку маминих колег. Після цього ми переїхали жити в Будапешт, у квартиру, яку нам оплачували колеги з роботи. Там ми жили 10 місяців, і це було жахливо. Спочатку ми жили з бабусею, але потім вона не витримала і через 8 місяців повернулася до України. Я постійно була в будинку, мені було дуже сумно, бо я сумувала за рідними. У мене не було там друзів, але мене рятувала моя подруга, яка приїжджала іноді зі Словенії до мене на кілька тижнів.

Після всього цього пекла ми повернулися до України, і наше життя налагодилося. Звичайно, час розділився на до і після, але все ж таки ми зараз вдома, у нас є хороший заробіток і ми живемо добре.