Я живу в Запоріжжі. У 2014 році забрала до себе батьків з Луганської області. У них був свій будинок і господарство. Мама працювала на шахті. Коли почалися обстріли, звільнилася. Тоді ж захворів батько. Зараз його вже немає серед живих, а мама мешкає зі мною. Вона вдруге зіткнулася з війною. Їй важко знову це переживати. 

Після початку повномасштабного вторгнення до нас приїхали родичі з Херсонської області. Вони виїхали останнім потягом, що йшов з Луганська. Я працюю. Ми отримуємо гуманітарну допомогу. Тож не голодуємо. Дуже тішить турбота фондів. Велике їм спасибі. 

Рятує те, що ми всі разом. Підтримуємо одне одного. Мама – оптимістка, вона не дає мені падати духом. 

Хочеться, щоб війна закінчилася до кінця наступного літа або осені. Донька з онучкою виїхали. Я мрію знову побачити їх.