15-річний Володимир Рудаков загинув 15 березня 2022 року в Маріуполі разом зі своїм троюрідним братом Едвіном Кауфманом та сусідами.

Мамо, не виходь – будеш плакати

У ті березневі дні місто безжально знищували російські військові. 15-го числа на проспект Будівельників, 112 прилетіла російська ракета. Там в одну мить перестали битися серця п'ятьох людей, які готували сніданок на вогнищі.

Мама Володимира, Інна, так пригадала той день: «Біжу... Бачу всіх, крім свого сина. Сподіваюся, що живий. Але... Згодом знаходжу фрагменти тіла».

Володимир був єдиною дитиною в сім’ї. Ходив у 10-А клас школи №67. Ріс життєрадісним, усміхненим, мав почуття гумору. Допомагав літнім людям. Займався плаванням, тхеквондо, вечори проводив на футбольному полі. Любив слухати музику, посидіти за комп'ютерними іграми. Вивчав англійську, цікавився історією своєї країни, намагався покращити знання з математики. Стежив за модою, любив стильно вдягатися. Щоліта їздив у дитячі табори, на море, в санаторії. Був завзятим туристом – побував за кордоном, об'їздив майже всю Україну. Мабуть, поспішав жити, каже мама Володимира.

«Вова – моя пізня дитина. Він був яскравим, модним, розумним, іноді неслухняним, але завжди цілував, піклувався про мене – я жодного разу не підняла важкої сумки. Уперше під час війни вийшла на вулицю, коли він загинув, бо казав мені: «Мамо, не виходь – будеш плакати», – розповіла матір загиблого, Інна.

У Володимира Рудакова залишилися батьки.

Історія з instagram каналу Victims of russia.