Валентина з родиною виїжджала з Охтирки лише на деякий час. Після повернення вона мала займатись відновленням маминого будинку.

Мені 46 років, живемо ми в Охтирці. Сім’я моя – це чотири жінки: мама, сестра, я і донька. Чоловік мій загинув на Донбасі ще в 2015 році. Коли почалась війна в 2022 році, ми виїжджали - у нас за містом є невеликий будинок. Там перебували 10 днів. Коли туди також зайшли російські танки, ми виїхали в Івано-Франківськ. Зараз повернулися в Охтирку. У мами будинок зруйнований частково, потрібно було повернутися, перекрити дах, поки не залило.

24 лютого мені зателефонувала кума і сказала збирати речі, забирати сім’ю й виїжджати, бо почалася війна.

Коли ми їхали з міста, зіткнулися з танками. Але ми ще не знали, що то не наші танки, а російські.

Ми на той час ще проїхали нормально. Заїзд у село через місток. Коли ми їхали, він ще стояв, а потім його зруйнували. З села ми виїжджали вже полями. Виїхали більш-менш без проблем.

Ліки я з дому всі забрала, які були. Харчі також були. Особливих проблем не було в нас. Звісно, морально було дуже тяжко, але мені потрібно було тримати себе в руках, тому що сестра хвора, мама, мені потрібно було наглядати за ними.  

Я думаю, що в цьому році вже буде перемога за нами. Наші хлопці виженуть їх звідси і все буде в нас добре. Будемо жити в мирній країні, відбудовувати її. Ми віримо в нашу перемогу й чекаємо її.