Віктор вивіз родину у Дніпроптеровську область, тому що вдома лишатись вже було несила

Ми з Кремінної, це Луганська область.

Коли почались обстріли, ми у погребі ховались. Цілий місяць так прожили і не витримали: довелось виїхати всією родиною - з жінкою, онуками, батьками. У матері розбило котедж повністю: вікна повилітали, двері, куток відбило, у хаті - дірка. Там снарядом усе побило. У нас наче все ціле. Правда, велосипед украли.

Малий онук з того часу трошки переляканий. Якщо літак починає гудіти або грім гримить, то він тікає, кричить. Я через онуків і виїхав.

Ми в Дніпро приїхали одразу, але там місця не знайшли. Думали в Полтаву їхати, а по дорозі зайшли в кафе поїсти, і там нам жінка підказала поїхати у Новомосковський район, село Ягідне. Заїхали туди, і так і залишились.

Тяжко фінансово. Маю проблеми зі здоров’ям, тому підходящу роботу знайти складно. Якось перебиваємося, а додому вороття немає, поки там таке коїться.