Мені 65 років, я зі Слов’янська. Хворію на гіпертонію. 

Ми в шоці ще з 2014 року живемо - тоді в Святогорськ виїжджали. Але тоді швидко все закінчилося

Цього разу спочатку зачинилися магазини, аптеки. Запаси їжі у нас були свої, а потім почали возити гуманітарну допомогу, тож все більш-менш налагодилося.

Діти мої виїхали і мене забрали з собою. Покинути рідний дім було дуже важко. 

Поїхали потягом на Дніпро, а звідти - до Запоріжжя, тому що тут житло знайшли недороге. Ми вже майже рік живемо не в своїх домах, в чужому місті. П’ємо таблетки, щоб заспокоїтись.

Віримо, що війна скінчиться якнайшвидше, а коли - не знаю.