Я мешкаю у місті Дергачі Харківської області. Це близько шістдесяти кілометрів до кордону з росією. У нас було прекрасне життя до того як розпочалася війна. Я одружена, у мене є чоловік і двоє дітей - дівчинці десять років, хлопчику - три. Коли розпочалася війна, донька навчалась у четвертому класі, а син мав іти до дитсадочка. Війна зруйнувала наші плани. 

Перший день повномасштабного вторгнення ми запам'ятали на все життя. Ми прокинулись від вибухів. Свідомість відмовлялась вірити, що може початися повномасштабна війна. Нам повідомили, що треба лишатися вдома через обстріли. Ми читали новини, що ці обстріли почалися по всій Україні. Було відчуття початку кінця світу. Ми не знали, як жити в умовах війни, не знали, що життя навіть під час війни можливе. Не знали, що робити, страшно було за дітей. Неможливо було сприймати цю жахливу реальність. На усвідомлення і прийняття того, що у рідний дім прийшла війна, потрібен був час. 

Ми змушені були тікати з рідного міста після того, як тривалий час сиділи під обстрілами у своєму погребі. Ми мешкаємо у приватному будинку і маємо власний погріб. Ми там взимку переховувались від бомбардувань. Згодом виїхали до Польщі. Чоловік залишився вдома. Він працював на залізниці навіть під час війни. У нього важлива робота. Потрібно було возити вагони з гуманітарною допомогою і доставляти боєприпаси. 

У Польщі ми перебували чотири місяці. Донька навчалась у польській школі. Поляки мене дуже вразили. Нам люди віддали свій будинок, сусіди дуже допомагали: приносили їжу, солодощі дітям, давали нам одяг, возили отримувати гуманітарну допомогу. Коли ми дуже засумували за чоловіком і за татом, повернулись в Україну. Мешкали деякий час у Полтаві, винаймали квартиру, оформились там як ВПО. 

Наразі ми повернулися додому, у Дергачі. 10 вересня ЗСУ звільнили частину Харківщини, сюди припинила діставати артилерія, стало більш спокійно. З 1 грудня ми вдома. Сподіваємося, що русня більше не піде в наступ.

Найбільші труднощі були у  тому, що наше місто дуже сильно обстріляли. Майже вся інфраструктура у нас розбита: будинок культури, міська рада, деякі школи, садочки, лікарні. Дуже багато постраждало будинків. Ми дуже хвилювались за своє житло. У нас було влучання, є деякі руйнування, але будинок загалом залишився цілий. Постраждали господарські будівлі - знесло сарай, літній душ. Є деякі пошкодження вікон і даху. Щось ми позабивали. 

Шокує поведінка російських військових, злочини, які вони вчиняють, вбивства мирних людей, катівні, те, що вони поводять себе як свині. Шокує підлість окупантів - те, що вони ракети навмисне запускають у школи, у торгові центри, у мирні будинки. Те, що це просто винищення української нації. 

Я дуже сподіваюсь, що війна скінчиться вже влітку або восени наступного року. Сподіваюсь, що у ворогів вийде з ладу їхнє устаткування і закінчаться ракети. Потрібно мислити позитивно.