«Все у нас було добре: жили, працювали, садили городи, а тепер сидимо без нічого» - нарікає Марина Резніченко з Гуляйполя. 23 лютого жінці зробили операцію на сонній артерії, і коли вранці 24-го вона перебувала в реанімації, то чула, як у Запоріжжі вибухнули перші ракети. Коли вона відновилася, то повернулася до свого населеного пункту, а за кілька днів бойові дії почалися й там. Другого березня у місті зникла електрика та вода. Воду доводилося набирати у колодязі. Почалися проблеми з доставкою продуктів до магазинів і в людей закінчувалася їжа. За якийсь час продукти почали привозити до міста волонтери. «Стояла у Гуляйполі за гуманітаркою, а поряд снаряди почали розриватися. І їсти треба взяти, і страшно», – згадує жінка. Але незважаючи на всі поневіряння, виїжджати зі свого будинку вона не хотіла. Тільки-но, коли у неї стався інсульт, брат забрав її до Запоріжжя.