Я в Донецьку сиділа з батьками на кухні, ми обідали. Раптом чуємо: великий вибух. Ми, звичайно, усі перелякалися, вибігли в перегородку. Тато побіг на вулицю. Диміло все поле. Ми тоді поїхали до бабусі моєї, у Бахмут. І потім почалося все.
Мені було дуже страшно, але згодом звикають люди. Раніше боялися навіть з автоматів, коли стріляли. А зараз навіть якщо десь стріляють, то вони [люди] спокійно йдуть, вони орієнтуються – далеко чи близько.
Війна – це руйнування сімей, убивства.
Я дуже хочу, щоб війна закінчилася скоріше. Хочу частіше бачитися зі своїми друзями, які залишилися в Донецьку.
Мені подобається, коли немає жодних сварок, усі розуміють одне одного, немає бійок, криків, і всі дружно й добре спілкуються.
.png "Він був справжній герой")
.png "Привезли Катю додому, поховали в садку")
.png "Імена")
