Ковальова Вікторія

9 клас, Миколаївський ліцей Соколівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області

Вчителька, що надихнула на написання – Ковальова Людмила Миколаївна

Моя Україна майбутнього

За вікном прокидається ранок. Заспане сонце позолочує верхівки дерев, кидаючи на землю довгі тіні. Довкола панує тиша… Важкі кришталеві краплини роси скочуються по листках, ніби вмиваючи їх. У повітрі пахне медвяним ароматом останніх осінніх квітів, рідною домівкою і ще чимось невимовно прекрасним, таким знайомим-знайомим.

Все це мені до болю рідне, дороге, привите з колиски. Адже це моя мала батьківщина.

У кожного з нас вона одна - єдина, найдорожча, найрідніша.

Я горда з того, що народилася в найкращій у світі країні. Люблю її щирих і привітних людей, її безмежні простори, родючі землі. Я впевнена, що у нашої країни велике майбутнє.

То ж якою я бачу Україну через багато років? Кажуть, що майбутнього без минулого і теперішнього не буває. Україна - велика держава, про неї можна розповідати нескінченно. Так само можна міркувати і про майбутнє нашої країни. І якщо більшість українців, як і я, прагнутимуть стати щирими, добрими, ввічливими, толерантними, матимуть бажання змінити свою країну, то обов’язково Україна стане найсильнішою, наймогутнішою і найрозвиненішою країною у всьому світі.

Кожен із нас у своєму житті багато разів задумувався над тим, яке майбутнє чекає на нього, якій справі себе присвятити, чим займатися протягом життя, щоб Україна в майбутньому стала непереможною, успішною та щасливою.

Сказати, що наш шлях є тяжким, - це аніскілечки не передати всю ту напругу, яку відчуває Україна у ці нелегкі дні, всі ті сльози, виплакані матерями, що вже ніколи не обіймуть синів чи доньок, весь той біль та страждання, які випали на долю захисників.

Як хочеться хоч чимось допомогти їм, розрадити словом, адже це люди прекрасної душі, сповненої добром і людяністю, чуйністю і любов’ю. Не ради слави, не ради геройства чоловіки та жінки з перших днів стали на захист рідної Батьківщини, борючись до останнього, не здаючись ворогові.

Вони вважають це своїм священним обов’язком. Ми завжди пам’ятатимемо про них, цінуватимемо їхній великий подвиг в ім’я Батьківщини.

У синьому небі летять вісники добра і життя – лелеки. Летять над опаленою землею, над літами і долями, над колисками дітей. То ж сподіваюся, що вони принесуть Перемогу на нашу рідну землю, у нашу багатостраждальну Україну.

Я не можу сказати, як довго українцям доведеться відбудовувати зруйновані міста, села, вулиці. Але я із впевненістю можу сказати, що завдяки нашим працьовитим людям та допомоги сусідніх держав моя Україна знову розквітне, а українці заживуть щасливо.

Я можу стверджувати, що на нас чекає майбутнє, де діти зможуть навчатися та розвиватись, де кожен з гордістю може сказати, що він українець і живе у вільній незалежній державі.

Мені хотілося б, щоб багата ресурсами, родючими землями, роботящими руками Україна зайняла гідне місце у світі.