"Почули оглушливий гомін літака. Твоє життя нічого не варте, а твоя дев'ятиповерхівка бовтається, як желе, - каже Ольга з Маріуполя. – Ночами дуже кричали люди. Вони потихеньку, від безвиході, божеволіли. Я стою і плачу, бачу, як російські солдати обстрілюють з гармат місто. І як його знищують на моїх очах. На виїзді від мене відмахувалися, як від набридлої мошки. Я вирішила йти пішки до Бердянська сама".
"Мені писали родичі з Росії: "Потерпіть, все налагодиться". А нас у цей момент убивали"
Переглядів 507