Юлія з дітьми пережила окупацію, але дивом змогла врятувати і себе, і малюків 

Я була вдома з дітьми на Херсонщині (Новокаховська ОТГ), коли все почалося. У той же день о 13.30 окупанти були вже у нас в дворі. Мені з дітьми була одна дорога – до підвалу. Там ми перебували перші п’ять днів, а потім вирішили вибиратися з Херсонщини через Мелітополь. Два рази ми потрапляли під обстріли, тоді думали, що настав час прощатися з життям.

З перших годин вторгнення у селищі не стало газу, світла, води. На третю добу я вилізла з підвалу і домовилася з окупантами, що обміняю свій телефон на воду, їжу та ліки для дітей - у них на той момент був сильний жар.

Нині ми у Києві. Родина розкидана, але більшість родичів залишаються в окупації. Всі ці події дуже вплинули на здоров’я дітей: у них тепер проблеми з серцем та нестабільний психоемоційний стан. На згадку про минуле спокійне життя ми взяли з дому лише дві іграшки для малюків. 

Я зараз шукаю роботу, поки з цим складно. Вдома я працювала соціальним інспектором, тож була б дуже рада посаді соцпрацівника або санітарки, щоб працювати за графіком «доба на три». Тоді ми б могли знайти житло десь у селі, бо знімати квартиру в Києві дуже дорого. Можливо, сім тисяч гривень для когось - не гроші, але для нас це - багато.