В перший день війни я вдома була у себе. Почали стріляти. Ми вискочили, дивилися, потім давай по підвалах бігати. Трошки там побула, потім з родичами виїхала.

Все залишила і поїхала у Кривий Ріг. Мене брат на машині забрав. Усі рідні виїхали, зараз усі разом, зі мною: брат, племінник. Тут нам допомагають, продукти дають, ліки, і Фонд Ріната Ахметова допомагає більш-менш. 

Дуже важко, що я не вдома і вже туди не повернуся, бо повертатися немає куди.

Шокує те, що міста нашого вже немає, все розбомбили, нічого живого. Місто наше вже як привид. Будинки руйнуються, бруд кругом.

Хотілося б, щоб війна закінчилась якомога швидше, але коли це буде, тільки Богу відомо.