Мені 51 рік. Працювала я на «швидкій допомозі» у Маріуполі. Шокувало, що ми беззахисні залишилися. Жодної допомоги не було. Нічого не було організовано: ні бомбосховищ, ні запасів. Місто не підготували, нас кинули напризволяще. І це було страшно. Я ще до 3 березня виходила на роботу, а потім уже не змогла добиратися.

Ми не голодували, тому що запаси були. А от воду і дрова доводилося шукати. Ми сиділи без світла, без газу, без опалення. Від самого початку як вимкнули – і нічого вже не було.

15 березня виїхали з Маріуполя з мамою, якій 84 роки. Поїхали спочатку до Дніпра, пожили чотири місяці. Я там працювала на «швидкій», але було дуже дорого орендувати житло. Зараз я в Києві. Тут від родичів залишилася квартира - вони виїхали. Я працюю тут уже майже півтора року на «швидкій допомозі».

Поки я взагалі не бачу свого майбутнього. Чекаємо на перемогу, на мир, а потім буде видно, що далі.