Двадцять четверте лютого я запам’ятаю на все життя. О десятій ранку через Новопокровку пролетіли двадцять чотири ракети. Місяць я з родиною прожила в окупації. В селі не було води, продуктів і ліків. Мирні жителі допомагали один одному, як могли. Росіяни поводили себе жахливо, обшукували та грабували будинки.

Коли жити в селі стало нестерпно, я з дітьми виїхала. Зараз ми - у Запоріжжі. Я чекаю миру, дуже хочу повернутись додому.