Сорок три роки я прожила в Оріхові. З першого дня війни місто під обстрілами. Мій будинок руйнувався тричі, чоловік ремонтував все самотужки. 

В Оріхові не було світла, води та газу. Так і виживали рік. Дрова заготовляли самі, воду привозили, де були колодязі. 

Більше за все мене шокувало, що Оріхів повністю зруйнований. Всі будівлі розбиті, це просто жах. 

Коли снаряди почали прилітали вже зовсім поряд, я з чоловіком вирішила виїжджати. Дорогою були обстріли, ми ледве не загинули. 

Зараз живемо в Запоріжжі. Тут також живе наш син, а донька виїхала за кордон. Душевного спокою у мене немає. Я сподіваюсь, що мій будинок збережеться хоч на якийсь відсоток, бо я хочу повернутись додому.