Мій будинок розташований у «сірій зоні». І я впевнена, обстріли можуть поновитися в будь-який момент. У моєму підвалі – їжа, вода, матрац і теплі речі. Запасів має вистачити на кілька тижнів.

 Сусідні будівлі зруйновано, наш будинок дивом не постраждав. Але біда прийшла звідки не чекали. Мій чоловік загинув, коли допомагав відновлювати лінії електропередачі. Підірвався на розтяжці поруч зі стовпами. Разом із ним через поранення помер і рідний брат.

Війна розділила нашу сім'ю. Дочка та онуки виїхали до Дніпропетровська. Про те, яким був мирний час, нагадують лише фотографії. На них я не можу дивитися без сліз.

 Сьогодні у Верхньоторецькому немає масштабних боїв, а ось минулої зими й літа було дуже небезпечно. Тоді загинуло 12 осіб.