Я вдова. О четвертій годині ранку 24 лютого я почула вибухи і побачила, як літають ракети. Люди всі вибігли надвір, всі були шоковані.

До 8 березня я жила у знайомих в Дергачах. Сусіди почали привозити мені гуманітарну допомогу. Мої колеги, з якими я працювала у райвідділку, мені допомагали. Я – ветеран праці, тому без уваги не залишилась. Мене забезпечили і продуктами, і таблетками.

У квітні знайомий вивіз мене у Полтаву. Тут я і залишилась. Я дуже люблю українську землю, свій рідний Харків. Таке місто було красиве, європейське. Все розбомбили, знищили.

Я вже майже рік живу у Полтаві як переселенка. Вдячна Фонду Ріната Ахметова за допомогу. У нас непогане медичне обслуговування, харчування, гуманітарну допомогу видають. Дякувати Богу.

Я взагалі шокована цією війною. Навіщо вона? Скільки людей загинуло з 2014 року - і досі продовжує гинути! Українців, молодих хлопців, скільки знищили! І коли війна закінчиться - невідомо. Сподіваємося лише на Господа Бога.

Я мрію про забезпечену старість. Сподіваюсь на краще.