Я була з дитиною в Миколаєві, прокинулися від вибухів та дзвінків рідних про те, що почалася війна. Спочатку не повірила,  злякалася, потім зібралася, взяла деякі речі, документи, і ми з дитиною виїхали до бабусі в село Миколаївської області.

Найбільші труднощі під час війни- це те, що ми потрапили в окупацію, знищення будинку батьків в моєму рідному Рубіжному Луганської та загибель рідної тітки під завалами...

З гуманітарною катастрофою стикнулися. Місяць в окупації не було світла, води та зв'язку.

Допомагала підтримка близьких,  підручні матеріали та оптимізм.

Мої батьки залишилися без дому, ми втратили рідну людину, я змушена була виїхати в іншу область через обстріли. Зараз живемо всі разом (на 6 осіб) в селі в Одеській області, є ВПО, житло орендуємо. Я вчитель української мови та літератури, зараз працюю дистанційно.

Були приємні моменти - це безкорислива допомога людей.

Про початок війни нагадує хіба що тривожна валізка з документами.