У перший день війни я збирала до школи дітей, потім почула вибухи та залишилась вдома. Не вірила, що почалася війна. А потім обстріли почалися і у Бахмуті. Вони тривали майже цілодобово. Снаряди падали зовсім поряд, тож я з дітьми виїхала до Дніпра, а мої батьки залишались вдома. У них не було світла, води та газу. Воду набирали, де могли. Іноді ходили до річки. Потім я домовилась з волонтерами і вони вивезли батьків під обстрілами. 

Мені боляче пригадувати про те, що зробили з Бахмутом.

Я шокована тим, що сталося з містом, багато моїх знайомих вже немає серед живих. Дуже багато руйнувань та понівечених доль.

Поки я не бачу кінця війни. Сподіваюсь на краще, але як буде далі, не розумію.