Під час війни Анна Михайлівна не виїжджала з рідної Охтирки. За цей час вона стикнулась з безліччю різноманітних випробувань, від обстрілів до відсутності опалення

Війну я зустріла у своїй квартирі в Охтирці. Під час цих подій з міста я не виїжджала, тільки переїхала до доньки у приватний будинок.

Найбільше мене шокує сама війна. Через неї моя старша дочка з дітьми виїхала з міста і досі не повернулась. Тільки молодша дочка повернулася.

Перший день війни був страшний, як грім на голову. Налетіло на нас таке горе.

Під час війни гуманітарну допомогу я отримувала тільки від Фонду Ріната Ахметова. В чергах я не можу стояти - тому, що могли, купляли в магазинах. Так і вижили.

Світло нам дали тільки сьогодні нормально. Раніше нам давали його по дві години. Газ, вода у нас є, але з опаленням проблеми: в будинку десять градусів тепла.

Через війну у мене є труднощі зі стресом: десь чую якийсь шум і лякаюся. Хочеться, щоб війна скоріше закінчилася. Але як воно буде - хто знає.

Під час війни люди більше почали допомагати один одному, якось згуртувались. Це мене приємно зворушило.

Ми сподіваємось, що у майбутньому буде краще, ніж було.