Наше місто з першого дня війни обстрілювали, під обстрілами я з дітьми були більше місяця, потім молодшу доньку було поранено, і ми вирішили їхати з нашого улюбленого міста. Зараз ми живемо в селі на Черкащині, тут тихо, але немає ні шкіл, ні садочків, про гуртки дитячої творчості я взагалі мовчу, їхати додому поки боїмося, область й досі постійно під обстрілами.

Ми з дітками серйозно перехворіли ковідом прямо перед початком війни, я влізла в борги, і тут війна... Довелося в ломбард нести техніку та коштовності, залишились майже без нічого.

На очах старшої доньки була поранена молодша сестра.