Коли почалася війна, ми були вдома, Херсонська обл., мирно спали.

Найбільшими труднощами було те, що морально нас вбивали, як українців, іншодумців. Робили з нас стадо.

Особисто ми не стикнулися з гуманітарною катастрофою, а ті хто зіткнувся на початку окупації та після підриву ГЕС, ми намагалися допомагати та підтримувати таких. Зараз ми ВПО, і знаєте, тепер і нам допомагають небайдужі люди.

Батьки залишились в Херсонській обл., чоловік пішов до лав ЗСУ, я з дітьми на Закарпатті.

Моментами, які приємно зворушили до глибини душі були людська чуйність, людське відношення та право висловлювати свою думку.

Зараз у мене робота є, завдяки підтримці колишніх роботодавців, які і зараз дають роботу, але в іншому місці. Хотілось би відкрити щось своє.

Є речі, які нагадують мені про трагічні події, що розпочалися 24 лютого 2022 року. Валіза! В яку вмістилося все моє життя і моєї сім'ї!(