Я живу в епіцентрі бойових дій з 2014 року. Повномасштабне вторгнення для мене не стало чимось неочікуваним. Трагедією стало те, що моя донька сиділа під обстрілами в Бучі. На щастя, їй вдалося згодом виїхати. Я хвилювалась за неї щохвилини. Потім з Новогродівки виїхала і я, але мої батьки залишались вдома. Тому згодом я повернулась. Зараз у місті більш-менш нормально. Я сподіваюсь, що залишати рідний дім вже не доведеться. Чекаю на завершення війни та мир.