Вже тиждень я переглядаю відео з минулого. Донька готує презентацію про початок війни на Луганщині. Попрохала мене допомогти з пошуком світлин і відео того періоду.

Мені здавалося, що всі події від зими до середини літа злилися в #ОдинДень2014

Проте виявляється, я чітко знаю, де знайти стріми з захвату Луганського військомату, прикордонної застави на Мирному, в'їзду перших танків на Оборонну, обстрілів Луганського аеропорту і все інше.

А в моєму фотоархиві збереглися світлини мітингів і маршів, які проходили в Алчевську на початку 2014-го. Деякі я знімала з вікна своєї квартири.

Навіть є текст меморандуму за збереження законності і правового порядку в Алчевську, який 27 січня міська влада запропонувала підписати всім "общественникам". Крок відчаю, який нікому не допоміг.

Як і той, інший. Який підписували представники громад за для підтвердження, що жителі Луганщини прагнуть жити в мирній і суверенній Україні.

Це був сюр. Управління СБУ вже захоплене і навколо нього барикади. Неподалік, перед педагогічним університетом, стоять студенти з українськими флагами і вимагають збереження цілісності України. За забором, в тіні кінотеатру "Україна" скупчилися міліціянти. В повній бойовій омуніції і з щитами. І не зрозуміло: кого вони зібралися захищати чи підтримувати.

В голові тоді не вкладалося, що в нас вже йде війна. Проте моя мала дитина завчила як молитву правила поводження при обстрілах.

Ми проговорювали це спокійно щодня, щоб в неї записалося у свідомості: якщо ти сама вдома і почався обстріл, береш собаку, ковдру, телефон і ноут, і лягаеш в ванну. Дякувати Богові, ці знання нам не нагодилися.

В мене стало менше друзів. Бо війна показала: хто не друг, і не враг, а так... Багато людей пішло з мого життя. Але ті, хто залишилися, набули більшу цінність.

Виявляється, я пам'ятаю дуже багато. Але це краплини в загальній пам'яті. Тож дякую #ФондРинатаАхметова за її збереження. І за те, що люди чують #ГолосаМирных