Тамара Олексіївна вражена нападом росіян. Вона хоче повернутись додому, але окупанти обстрілюють її рідне селище

Я живу в Полтаві. Переселенка з Райгородка, це селище біля Слов’янська. Коли був наступ з Ізюму на Лиман, було багато обстрілів - побило в нас двоповерхові будинки. Війна змусила нас залишити свою домівку. Ми приїхали у квітні 2022 року і досі перебуваємо в Полтаві.

24 лютого – мабуть, найгірший день мого життя. Ми спочатку не повірили, що таке може бути. А потім із кожним днем війна все ближче підходила. Дуже тяжко у такому віці переживати це все - здоров’я страждає.

Їжі нам вистачало. У нас запаси свої були, а пізніше гуманітарку почали привозити в селище. Потім світло пропало, і воду перестали качати. Ми варили їсти на вогнищі у дворі.

Ми не очікували цього нападу. Ми ж були як три сестри:  Білорусія, росія і Україна. А потім отаке сталося. Це шокувало. І родичі в нас у росії є. Моя мама була з росії, а тато українець, він її з армії привіз сюди. Тут я народилася. Вони прожили 50 років разом. І раптом ось так вийшло.

Дуже хочеться повернутися додому, але я боюся. Там залишилися сусіди. Їм страшно там бути, але в кожного свої проблеми: хтось може виїхати, а хтось - ні. Дехто виїжджав і вже повернувся. Сподівалися, що буде кінець війні, але нічого не виходить.

Мрію тільки про мир. Хочеться повернутися додому, щоб усі родичі зустрілися, як раніше. Коли поряд рідні душі – це радість, а зараз ми надто далеко один від одного.