Я жив у Маріуполі звичайним життям. Нічого не віщувало біди. Коли почалася війна, найбільше мене шокувало те, що відбувалося в місті. Обстріли були постійно. Не було води, світла і газу. Довго так виживати було неможливо, тому на свій страх і ризик я вивіз сім'ю. Розумів, що ми можемо загинути. 

Мені неприємно усвідомлювати, що звичайні люди виявилися нікому не потрібні. Уже третій рік я намагаюся триматися, щоб прогодувати сім'ю. На моїх руках - дружина, син і мама. Зараз ми живемо в Дніпрі. 

Я вважаю, що найголовніше зараз - життя моєї родини. Потрібно просто вижити. Своє майбутнє я бачу на березі Азовського моря. Сподіваюся, це стане можливо.