Ми з міста Костянтинівки. Мою родину розкидала війна: донька у Польщі, дружина залишились в росії, не змогла виїхати. Ми тепер у Жовтих Водах. Діти без роботи, я пенсіонер. У Костянтинівці біля наших будинків нещодавно були вибухи, постраждали вікна, розбили технікум. 

У 2014 році ми не виїжджали, наша зона була спокійна. А під час повномасштабної війни зачепило всіх. 24 лютого була велика паніка. Люди боялись залишитися без хліба, без солі, без води. Ми намагалися запастись хоча б на тиждень. 

Канонада була близько, думали насамперед про те, щоб зберегти дітей. Евакуація коштувала недешево, але життя дорожче. Найняли перевізника, залишили квартири, майно, поїхали без нічого, навіть зимові речі не взяли. Думали, що все швидко мине. 

У Костянтинівці газу немає, воду дають двічі на тиждень, електроенергія є, але напруга низька, тепла немає. Там залишилась мама мого друга, вона мучиться. 

Шокувало, що у 21 сторіччі можливі такі події. Чомусь наш світ не хоче мирно жити. 

Майбутнє лякає. Невідомо як далі жити, як возз'єднатися з родиною. Дочка народила у Польщі, хочемо хоча б відвідати. У голові такий єралаш.