Я працювала на свинокомплексі, вже давно на пенсії. До війни жили добре, був достаток. А зараз селище запущене. Тепер тут проходить лінія фронту, страшно ходити по вулиці, багато будинків зруйновано.

Коли у нас почали бомбити, два будинки згоріли, вікна вилетіли. Люди не можуть сходити на кладовище і провідати [могили] рідних. Я і не ходжу нікуди, мені вже 85 років. Все хочу забути, щоб цього не було.

Мрію, щоб закінчилася війна, щоб люди не страждали і в усьому світі був мир.

Зараз тут немає роботи. До війни в школі навчалися у дві зміни, а тепер залишилося сто школярів. У селищі живуть в основному люди похилого віку.