Глоба Богдана, Відокремлений структурний підрозділ «Сумський фаховий коледж Сумського національного аграрного університету»

Вчитель, що надихнув на написання есе -  Лук’яненко Людмила Миколаївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Хто чи що? Чому? Війна може забрати у мене можливість обирати свій шлях? Сьогодні, озираючись назад на ці 1000 днів війни, я розумію, що ніхто й ніщо не може в мене це забрати!

Мій шлях – це шлях надії, сили, підтримки і любові до себе, своїх рідних і своєї  країни. Але це точно нелегко було  усвідомити.

По-перше, лютий місяць 2022 року міг забрати в мене все. Це був момент, коли я досягла повного усвідомлення, що війна насправді  є, і ми можемо в будь-який момент втратити життя. По-друге, я не хотіла покидати рідний дім, місто, родичів, друзів, школу. Дуже сильні переживання за погіршення безпекової ситуації для матусі та ще ненародженої дитинки не давали спокою моїй зраненій дитячій душі…

Мама – справжній борець, бо наважилася народити сестричку незважаючи ні на що.

До кінця навчального року вона навчала свій улюблений 4 клас і ходила на роботу,  ризикуючи життям. Наша лікарня на той час не мала навіть шприців і необхідних медичних засобів. Але матуся рішуче вірила, що все буде добре.

Час ніби зупинився, обстріли ставали сильнішими, ми були незахищені, не було куди сховатися. Моя родина прийняла важке рішення – їхати.

І вже у Вінниці народилася моя сестричка Марія. Вона є  безперечним мотиватор, як гормон щастя. Переїзд зменшив мій рівень тривоги, зробив мене сильнішою  та свідомішою. А підтримка рідних дала мені силу і впевненість у боротьбі за життя.

Моя надія – це віра в те, що наша родина повернеться до рідної Середино-Буди, бо воно є найкращим місцем на Землі. Вірю, що скоро настане той момент, коли “на оновленій землі Врага не буде супостата, А буде син і буде мати, і будуть люди на землі…”

На мою думку, я маю велику силу волі, бо не опустила руки і почала впевнено займатися фізичним розвитком свого тіла. Це теж мій шлях боротьби під час  нелегкого сьогодення. Війна хотіла забрати в мене цю можливість,  ми з однокласниками не змогли ходити на тренування з волейболу до своєї школи. Але у Вінниці я почала активно займатися у тренажерному залі, продовжую це заняття і зараз у Харкові.

Тренування робить мене витривалою, впевненою, рішучою, наполегливою. Україні потрібна здорова молода нація!

Підтримка – один із найважливіших кроків на моєму шляху. Вдячна долі, що в мене найкраща родина.  Рідні завжди надихають, мотивують. Незважаючи на всі страхи, ризики та тривоги, починаючи  з 2022 року, рідні дають змогу розвивати мої здібності, підтримали бажання вступу в коледж. У вересні 2023 року я закінчила  школу перукарів і отримала диплом міжнародного зразка “Майстер перукарського мистецтва”.

Тепер моя сім’я має свого власного фахівця.  Дякую за здійснення моєї мрії! Вірю, що буду корисна своїми навичками у відбудові нашої України…

Уявляю чорну країну без почуття любові. А ви це можете зробити?  Це дуже важлива мотивація на будь-якому шляху боротьби. Де є любов - там є життя. Чи то любов до себе, до своєї діяльності, навчання, до рідних, до своєї держави, або любов до моменту, до події, до цілого життя.

Вдячна собі, що кохаю кожну мить життя, друзям – за спілкування, школі й коледжу – за знання та навички, Вінниці – за прихисток,  Харкову – за красу парків, Сумам - за подругу та відчуття дому.

Але, Середина-Буда, я обов’язково  повернуся!  І тут на думці слова письменниці Ніки:

Поки доля забирає наш час,

В цій війні не буде мене без нас,

Поки хтось зверху невдало жартує,

Ти мене потребуєш, я тебе потребую.

На завершення свого роздуму, підсумую: без шляху ми ніхто, нікому не дано повернути минуле, треба йти впевнено вперед.

Моя боротьба продовжується, а перемога України наближається. Ніхто і ніщо не забере у мене можливість обирати свій шлях!

Я впевнена: здійсняться всі мої мрії й кожного українця! Наша Україна, прекрасна і нескорена, щедра й могутня, щира і гостинна, має теж свій щасливий шлях. Слава Україні!