Ми з Маріуполя. О п'ятій ранку нас розбудив дзвінок від сина. Сказав, щоб ми виїжджали. Ми виїхали відразу, 24 лютого. 

Були черги, неможливо було заправитись у місті. Було дуже багато машин. Їхали ми довго, потрібно було об'їжджати, їхати по об'їзних дорогах. 

Син нас спрямував у Львівську область, у Жовкву. Там живуть батьки його друга. Тепер перебуваємо у Києві. 

Найважче - це чекати сина з полону. 

У Маріуполі наша квартира ціла. Без вікон правда. Там зносять будинки і що чекає на наш дім у майбутньому не знаємо.

Сподіваємось на те, що все буде добре. 

Я працюю на старій роботі до січня. Потім потрібно буде щось шукати. 

Стрес неможливо подолати. Все дуже складно. 

Я думаю, що війна закінчиться Перемогою України, тільки коли це буде не до мене запитання. 

Хотілося б бачити своє майбутнє хорошим і щасливим.