Під час війни Тетяна Володимирівна у своєму селі почала надавати допомогу людям, які потребують прихистку

Я сьогодні проживаю в селі Грушівка. Мені 65 років. Працювала головним бухгалтером на підприємстві. Стало жалко людей, які до нас їхали, тому я почала займатись волонтерством. 

До початку війни ми жили добре. У мене рідня жила в Авдіївці, ми їздили на Донбас-арену. Як там було красиво! Я вважаю так: хто хотів жити, той жив, а хто ні, той шлявся. Сама вже на пенсії, звикла з людьми спілкуватись. Як би сиділа вдома, то було б нудно. 

Про початок війни чула, що по телевізору говорили. У мене син був у Криму в окупації. Я працюю з людьми - то в мене питали. Я казала, що не може такого бути. Тому, коли почула, що в нас спецоперація, яка полягає в тому, що бомблять міста та села, подумала: як так?

У мене самої коріння з росії, я дійсно в шоці! Вони прийшли «освобождать» нас від шкіл, лікарень? Шкода людей, які позалишались без будинків - ми стараємось їм допомагати.

У нас багато будинків, які позалишались - ми там розселяємо, підключаємо будинки до газу, стараємось нікого не образити, то наче не ображаються. Сама перша велика допомога нам прийшла від Фонду Ріната Ахметова. В нас село живе тільки з того, що є невеликі підприємства. У нас люди все вирощують, то ми їм подаємо технічну воду.

Я завжди старалась жити для себе, для своїх дітей, а тепер хочеться допомогти людям, щоб вони хоч наполовину відчували життя. А щодо відношення до цих проклятих орків… навіть не має таких слів, які можна сказати цим нелюдям.

Я думаю, що вона повинна скінчитись. Ми, українці, повинні перемогти сто процентів. Ми маємо їх викинути з нашої країни. Перемога буде за нами.