Сандер Катерина, учениця 11 класу Ліцею села Кримне Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Оксенюк Віктор Миколайович

Чому бути українкою - це моя суперсила?

Ярій, душе. Ярій, а не ридай!

У чорній стужі сонце України,

а ти шукай — червону тінь калини,

на чорних водах тінь її шукай.

Василь Стус

Україна не раз підіймалась з колін. Вона була різною: побитою, надломленою, розчавленою, але незважаючи на це, залишається нездоланною для своїх ворогів. Після повномасштабного вторгнення змінилося усе. І це відчуває на собі кожен громадянин країни. Такого тривожного і разом з тим, героїчного року історія нашої незалежності ще не знала.

За увесь цей час ми побачили хоробрість і самовідданість нашого народу. Тривожний лютий засвідчив, що боротьба за повну незалежність тільки розпочата. У ці дні наша держава переживає тяжкі часи і кожен намагається допомогти, внести свій вклад у майбутнє України.

Усі ми знаємо, що осторонь не залишився ніхто: ми, громадяни, об`єдналися у своєму прагненні, допомогти воїнам, які мужньо боряться з ворогом. Наші співвітчизники різними способами наближають нашу країну до перемоги. Ми плетемо маскувальні сітки, влаштовуємо ярмарки, щоб зібрати гроші і відправити нашим бійцям, готуємо різні ласощі для наших хлопців, безперервно донатимо. Найменші українці та україночки також активно долучаються до волонтерської діяльності. Вони роблять окопні свічки, малюють малюнки захисникам на фронт, плетуть обереги.

Найголовніше, з вуст кожного громадянина лунає молитва до Бога за мир та здоров`я українських бійців. Ми мужньо продовжуємо нести свій хрест. Українці відбудовують будинки з руїн, відроджують свої плани на майбутнє та щиро вірять у перемогу.

Кожен свідомо розуміє, що з нами Господь і за нами правда. Наше життя виборюють найкращі сини нашої Батьківщини. У бій пішли молоді, сильні і здорові чоловіки. Хтось з них – професійний військовий, а хтось ще вчора програмував, дописував звіт, випікав хліб або навчав дітей.

Сьогодні саме ці люди – справжні герої. Іноді важко уявити, як вони виживають серед таких нелюдських умов. Вони змушені перебувати у холоді, іти в запеклий вогонь, в атаку, ховати товаришів від куль, загоювати свої рани.

На жаль, дехто так і залишиться на полі бою, але тепер назавжди. Народжені жити, любити, творити пішли у інший світ, їхня війна закінчилася не салютом, а свинцем у серці. Важко навіть уявити, скільки матерів плакало за синами, скільки дружин не дочекалося коханих, скільки дітей ніколи не поцілують люблячого татка. Немає слів, якими можна подякувати за цей подвиг, але дякую за те, що жертвуєте своїм спокоєм заради збереження нашого!

Дякую за кожне звільнене місто і село! Дякую, що я не чую свисту куль! Дякую, за те, що я можу прокидатися в теплому ліжку! Дякую за можливість навчатися, розвиватися та творити!

Я можу нескінченно продовжувати цей список, але мені просто не вистачить слів, щоб описати все те, за що я вам вдячна. Мені здається, що зараз кожен українець пошепки, вголос, говорить «Дякую!» та кожен усвідомлює, що війна – це пам`ять, урок, скорбота і нагадування, що наше життя безцінне. Ми будемо згадувати кожного, чиєю кров`ю написана наша історія, чиїми безсонними ночами виборене наше мирне небо!

Не хочеться обійти осторонь, також наших державних працівників. Вони на лінії фронту, боряться за життя наших героїв. В їхніх душах присутнє страждання. Їм доводиться пропускати через себе весь біль, страх, відчай побратимів.

На їхніх очах народжувалося нове життя, серед завалів. Наші янголи, не побоюсь цього слова, оперували людей коли ворожі кулі летіли у них. Разом з ними працювали рятувальники, які евакуювали людей, ризикуючи власним життя. Старалися і кухарі, які невтомно готували їжу для своїх співвітчизників. І таких прикладів безліч. Я пишаюся нашими українцями. Вони незважаючи на небезпеку, відчай, складні життєві обставини, продовжують працювати та долати усі перешкоди.

Моє серце радіє тому, що в наших душах досі горить вогонь людяності та милосердя. Мене надихають суперсили, які проявляє українська нація, згуртовуючись у цій війні.

Наша дорога не така рівна, як хотілося б. Підйом буває крутий, ноги часто грузнуть у піску, але ми подолаємо всі труднощі і станемо ще краще! Нам є за що боротися та відбудовувати!