24 лютого мені зателефонували друзі і повідомили, що почалася війна. Дніпро почали бомбити з перших днів. Будинок, в який влучила ракета і загинуло багато людей, в трьохстах метрах від нас. Там жили друзі, вони залишились живими. Багато людей відразу побігли туди рятувати постраждалих, мій чоловік був серед них. 

Найстрашніше – це гибель рідних та близьких. Мене шокувало безглуздя цієї війни. Я не бачу сенсу обстрілу житлових будинків, коли гинуть цілі родини. У знайомого мого чоловіка загинула вся родина. 

Мої діти та онуки виїхали за кордон. Ми не бачились вже рік. Війна закінчиться нашою перемогою. Майбутнє я бачу в Україні, яка відновиться.