Я мати-одиначка, проживаю з дев'ятирічною дитиною і мамою, тато помер чотири роки тому. До війни жили нормально, була можливість вільно кудись поїхати, не було переживань про долю дитини.

26 червня [2014 року] захоплювали Дзержинськ [Торецьк], тоді було дуже страшно. Ми ховалися в підвалі, а тато не захотів і залишався в будинку.

Ми не були готові до звуків снарядів, що летять

Наше життя змінилося, раніше можна було взяти кредит і знати, що ти його повернеш, а зараз не знаєш, що буде завтра. Були постійні перебої з водою. Ми весь час були тут, не переїжджали.

Я отримувала допомогу від Фонду Ріната Ахметова. Вона зіграла величезну роль для нас, часто виручала при відсутності грошей. Інші гуманітарні організації давали сертифікати на продукти харчування, це теж була відчутна допомога.

Ми не були готові до звуків снарядів, що летять. Я працюю в дитячому садку, і коли бомбили, ми з дітьми ховалися в підвалі. Було страшно, тому що, з одного боку, маленькі діти, а з іншого, – не знаєш, що з твоєю дитиною, що з сім'єю.

Мрію про хороше майбутнє для своєї дитини, щоб він ні в чому не потребував, отримав гарну освіту, і щоб була робота.